Наша школа
Для учнів
Для вчителів


На величезних просторах Дикого Поля розкинулася ди­вовижна краса річок, степів, ставків, розкішної зелені, трав та верболозу, лісів та садів. Далекі чудові краєвиди відтворюва­ли багату рослинність, низин та пагорбів. Красива й мальов­нича місцевість! Це диво розділялося рікою Айдар, на березі якої й розташувалося велике (для тих часів) село Шульгинка. Невеличкою річкою Шульгою це село розділялося на дві частини: східну й західну. Східна - підвищена, чорноземна, західна - піщана. Іншої назви наше село не мало й не мас. У другій половині XVII століття на місці нинішньої Шульгинки було невелике козацьке військове поселення й називалось Шуль­гин - городок. На початку XVIII-го століття сталася історична подія - виникло велике за своїми розмірами козацько-селянське повстання 1707 - 1708 pp. під керівництвом К. Булавіна. Історики та археологи в різні часи та віки по-різному показували це повстання, висловлювали різне бачення та ста­влення до нього. Але факти - справа реальна, тому вимальо­вується така картина.

Мета повстання та його характер показані у відповіді са­мого Булавіна та його отамана Микити Голого: «Нам до чер­ни дела нет! Нам - до бояр и которые неправду делают, а вы, голытьба вся, идите зо всех городов. Конные и пешие, нагие и босе - идите, не опасайтесь! Будут вам копья и ружья! И платья и денежное жалование. А мы стоим за вас и за всю чернь!» Булавинці знищували бояр, здирщиків, купців, цар­ських чиновників та інших гнобителів. Повстання швидко охопило Слобідську Україну, Донецьку, Воронезьку, Тамбо­вську та інші губернії. Кількість повстанців зростала день у день. Петро Перший пише листа Василію Довгорукому, бра­ту убитого Юрія: «Понеже нужда есть нам на Украину, доб­ром командиру быть и того же приказываем: ... изволь на­править своё дело ...  чтобы сей огонь зарань затушить...» Далі, зі всією передбачливістю, до дрібниць, царь написав для керівництва Довгорукому: «Рассуждение и Указ что чи­тать: Самому же ходить по тем же городкам и деревням, которые пристают к воровству, и, онде-жечь без останку, а лю­дей - рубить..! А заводников - на колеса и колья дабы сим охотне оторвать охоту к приставанию воровства у людей, ибо сия сарынь, кроме же сточи, не может бать унята!» А потім, у останніх указах цар дав і розписав які саме городки треба піддати вогню й мечу. «По Айдару - усе! По Деркулу - усе!» І царський сатрап, Василько Довгорукий із звірячою жорсто­кістю виконав царський указ. Усі городки були знищені, булавінців саджали на кілля, колесували, вішали на шибеницю.

Решта людей - старі, діти, жінки - були перебиті. Така доля у 1708 році спіткала і людей Шульгин-городку на Айдарі.

Через 11 років, у 1719 р. знову виникла Шульгинка. Про її заснування розповідав Шульгинський отаман Пугач та свя­щеник Тимофій Алексеев у своєму показанні, даному в 1769 p.: «Слобода Шульгинка заселена малоросиянами Бахмутского уезда Ново-Айдарской слободы, однодворцем Федотом Темерязевым в 1719 г. в урочище реки Шульги, оставшиеся в пусте и разорении...»
 

Пам'ятник козакам-булавінцям на місці битви повстанців з військом московського князя Долгорукого в с. Шульгинці

Покоління шульгинців, якому випало святкувати 400-літній ювілей рідного села, є дійсно унікальним. Воно пережило дві тяжких війни, голодні роки, двічі зміну суспільного ладу. У селі ще є люди, які вперше побачили автомобіль і трактор у селі, сіяли хліб з мішка через плече, а косили серпом або косою з грабками, молотили кам'яним котком або ціпом, не знали, що таке радіо. Вони памятають село без школи, лікарні, автотраси та залізниці.

Історія села Шульгинкаце глибокий слід життя і праці багатьох поколінь протягом віків, це історія діяльності його людей, талановитих і працьовитих. Шульгинка сьогодні стала невід'ємною частиною Приайдар'я, Слобожанщини й в цілому України.
Якби Шульгинка мала герба, то що б на ньому мало би бути зображеним ? Поставте це питання будь-кому, та, напевне,  кожен з шульгинців відповість: «Лелеки !». Лелеки для нашого краю доволі рідкісні птахи, та (мабуть, вже ніхто точно не пригадає коли це сталося вперше) щороку пара гордих красивих птахів, слідуючи якійсь незвіданій силі, долаючи тисячі кілометрів з країн Південної Азії та Африки, повертається саме в наше село, сповіщаючи нас про прихід весни ! Саме ці птахи були зображені на памятному знакові на честь 400-ліття Шульгинки, саме цих птахів оспівує у своїй творчості наш поет  В. Філатов, саме вони стали нашим символом і оберегом.

Багато хто із шульгинців уболівають душею, чи прилетять цього року лелеки, чи не загинуть під час важкого перельоту? І коли настає весна, ми всі з нетерпінням чекаємо кінця березня, щоб побачити таких дорогих селу величних птахів. Голосові зв'язки у них редуційовані, тому у них немає голосу. Після закінчення ремонту гнізда самець-лелека, який прилітає завжди першим, святково чекає свою половину - самку, яка прилітає через 7-10 днів. Господар лелека виконує незвичну пісню для своєї подруги господині: він гучно цокотить, клацає свої дзьобом, як кастаньєтами, потім, разом, парою, виконують красивий ритуальний танок: з легким підскоком у гнізді, розкриваючи широко крила, легко, граційно та плавно, повільно піднімаючи та опускаючи крила, тихо кружляють навколо одне одного, потім кладуть голівки на шиї, торкаючись дзьобами, наче цілуючись - і так декілька днів. Така прелюдія величного лелечого кохання створена природою. А навкруги оживає природа, зеленіє та готується квітнути.

Трагічна історія сталася на очах жителів Шульгинки на початку квітня 2009 року. Щось не склалося в житті цих птахів: спочатку з'явилися два самця і почали бійку. Один птах відігнав іншого, почав ремонтувати гніздо, аж ось прилетіла птиця-самочка, худа, виснажена, слабка. За нею - друга. Всі десь зникли, видно, відпочивали після тяжкого та далекого перельоту. Через 5-7 днів ми знову побачили дві пари, що відчайдушно билися та скублися в повітрі. У першої пари вже були в гнізді яйця, а так як бій був поряд, над гніздом, то всі яйця були розбиті. На землі тільки слід залишився. Всім людям, хто це бачив, було сумно, гірко та прикро на душі та на серці. Так ніхто з лелечих пар і не поселився в цьому гнізді...

Минув рік... З надією чекали шульгинці, що лелеки повернуться до свого гнізда, і як люди, не будуть ворогувати, а житимуть в злагоді. Та сумна історія знову повторилася. Щоправда за іншим сценарієм… Прилетіла пара птахів-лелек. Самець зміг злетіти в гніздо, а самка так заслабла, що не змогла злетіти. Довго ходила вона навколо башти, та й померла. Лелека  декілька днів стояв, як статуя, у гнізді, горблячись, дивлячись в низ, де лежала самочка, чулися його важкі «схлипування». Він  довго цокотів - плакав особливим клекотом, поки сам не кинувся з башти на землю, міцно стуливши свої крила. І поховали сусіди-люди цю вірну пару лелечу, і залишилися тільки сумні спогади та побоювання, а що ж буде цього року? Чи прилетять наші лелеки?


Новини
Як відбуватиметься ДПА у 2017 році
Як уряд розвиватиме освіту: програма діяльності
Як створюватимуть опорні школи ?
Збірник диктантів для проведення ДПА у 9-му класі
Програма опорних шкіл є центральним і надзвичайно важливим завданням для Міністерства освіти і науки
Палкий привіт абітурієнтам від парламенту
Порошенко відповів освітянам про рівень їх зарплат

Місячник з благоустрою
Джури - 2017
День цивільного захисту
Районний семінар вчителів математики
Учнівські олімпіади та конкурси
Вона – директор школи!
Посвята у старшокласники
Вибори Президента

Пошук
Авторизація
Ви увійшли як Гість
Група "Гості" Вітаю Вас, Гість




Copyright Shulhin-osvita © 2017